А люди біднії в село,

Неначе злякані ягнята,

Позамикалися в хатах,

Та й мруть….

 Сумують комини без диму,

А за городами за тином

Могили чорнії ростуть.

 Гробокопателі в селі

Волочуть трупи ланцюгами

За царину і засипають

Без домовини.

 Дні минають,

Минають місяці.

Село навік замовкло, оніміло,

Кропивою поросло

Голокост – трагедія, злочин проти людства, який тривалий час був закритим. Вивчення документів, спогадів доводить, що територія України стала своєрідним полігоном, де нацистські нелюди опрацьовували методи «остаточного розв’язування єврейського питання». Трагедія українських євреїв була не просто частиною Катастрофи європейського єврейства у роки світової війни. Вона стала тією сходинкою, переступивши яку нацисти вирішили остаточно знищити всіх євреїв Європи

Зараз щороку 27 січня Україна прихиляє коліна перед мільйонами жертв Голокосту, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили або колективні. Воістину говорять колективний голод, колективний холод, біль і страждання, колективна смерть, вони й понині кровоточать у серцях тих, хто пережив страшні роки, а тепер дістав таку можливість розповідати, свідчити, переконувати.